Polacy wydali „podręcznik” z ukraińskiej kultury

radiosvoboda.org

Wszystko co chcielibyście wiedzieć o ukraińskiej kulturze, ale boicie się zapytać

eastbook.eu

Zapraszamy na spotkanie promocyjne przewodnika po ukraińskiej kulturze – z udziałem autorów i redaktorów publikacji. W wydanym właśnie „Raporcie o stanie kultury i NGO w Ukrainie” diagnozowane są takie tematy jak: rynek wydawniczy, literatura, kino, scena muzyczna, sztuka, media, społeczeństwo obywatelskie, prawa człowieka, edukacja…

W debacie wokół „Raportu” wezmą udział:

Oksana Kiś – historyk, antropolog
Andrij Lubka – poeta, prozaik, eseista, tłumacz
Andrij Saweneć – literaturoznawca, tłumacz, redaktor „Raportu”
Paweł Laufer – redaktor „Raportu”, Fundacja Open Culture, „Kultura Enter”

Prowadzenie – Hubert Łaszkiewicz (Kierownik Katedry Historii Europy Wschodniej KUL)

5 kwietnia (piątek), godz. 18:00
Warsztaty Kultury
ul. Grodzka 5a, Lublin

wstęp wolny

AUTORZY RAPORTU

Rustem Abliatif / Wiktor Andrusiw / Władysława Bakalczuk / Zofia Bluszcz / Jewhen Borisow / Kateryna Botanowa / Mychajło Brynych / Ołeksandr Bucenko / Natalia Gmurkowska / Tetiana Jackiw / Andrij Janowycz / Piotr Kaźmierkiewicz / Oksana Kiś / Andrij Kohut / Olga Kuprijan / Andrij Kurkow / Paweł Laufer / Andrij Lubka / Zenowij Mazuryk / Martyna Michalik / Ołeksandr Myched / Switłana Ołeszko / Jerzy Onuch / Paweł Prokop / Mykoła Riabczuk / Terry Sandell / Andrij Saweneć / Iryna Sławinska / Bohdan Szumyłowycz / Wołodymyr Tychyj / Julia Tyszczenko / Oksana Zabużko

„Raport” w językach polskim, ukraińskim i angielskim do pobrania na stronach magazynu „Kultura Enter”: CZYTAJ / POBIERAJ | ЧИТАТИ / ЗАВАНТАЖИТИ | READ / DOWNLOAD

FOR MEDIA

Infoline: +48 730 092 466

 W sprawie uchwalenia w dniu 21 marca 2013 r. przez Radę Miasta Lublin „Stanowiska Rady Miasta w sprawie tworzenia pozytywnego klimatu wychowawczego dla młodego pokolenia lublinian”

 W związku z uchwaleniem przez radę miasta 21 marca 2013 r. „Stanowiska Rady Miasta w sprawie tworzenia pozytywnego klimatu wychowawczego dla młodego pokolenia lublinian” wyrażamy, uzasadnioną treścią tego dokumentu, obawę o próbę pozbawienia naszej fundacji i środowisk artystycznych i kulturalnych współpracujących z nami, podstawowego narzędzia realizacji naszych celów, które pragniemy implementować także w Lublinie – swobody ekspresji artystycznej, wolności twórczego wyrazu.

Karol Grzywaczewski – kolaż

Stanowisko przyjęte większością 17 głosów przez cześć Radnych Rady Miasta Lublin sugeruje, iż dozwolone i obdarzone poparciem Rady Miasta Lublin będą jedynie te działania kulturalne i artystyczne, które mieszczą się w bliżej nie zdefiniowanym obrębie (za drukiem projektu grupy Radnych Lublina nr 915-1: http://bip.lublin.eu/bip/um/index.php?t=210&id=184663&mode=a&d=T): „dobrego smaku”, „dobrych obyczajów”, „wymiaru estetycznego”, „wizji świata”, „wrażliwości”, „moralności” oraz „chrześcijańskich tradycji Lublina”, którym hołduje siedemnastu Radnych Rady Miasta Lublin.

Drugą istotną, fundamentalną i, z tych to też względów, niepokojącą kwestią jest nieskrępowany, odważny, jawny i bezpośredni pucz „dobrego smaku”, „dobrych obyczajów”, „wymiaru estetycznego”, „wizji świata”, „wrażliwości”, „moralności” oraz „chrześcijańskich tradycji Lublina” uznawanych przez cześć Radnych Rady Miasta Lublin, jakiego Rada Miasta Lublin dokonała dnia 21 marca 2013 r. na lublinianach, bez równoczesnego przy tym wyjaśnienia, co za tymi pojęciami stoi.

To dla nas dwa fakty jednoznaczne. Jest jednak wiele kwestii niejasnych. Kierowani pragnieniem rzetelnej informacji, zrozumienia argumentów drugiej strony i uniknięcia abstrakcyjnych, oderwanych od rzeczy dyskusji i chcąc – na tym pełnym niejasności etapie – uniknąć odwoływania się do zgodności stanowiska Rady Miasta Lublin z nadrzędną rzeczywistością prawną, oczekujemy dialogu.

Jednoznacznym jest też dla nas fakt postawienia lublinian, twórców kultury, artystów, twórców goszczących w tym mieście w obliczu arbitralnego nakazu i zakazu, anschluss-u sfery kultury i działalności artystycznej (w obrębie administracyjnym Lublina) do granic usankcjonowanych przez grupę obywateli miasta, inicjatorów uchwalonego stanowiska, wyznających konkretny, nie współdzielony przez wszystkich mieszkańców miasta i świata, światopogląd i to na sposób, który w zamyśle swoim odbiera odmiennym światopoglądom możliwość wyrażania i realizowania się w działalności kulturalnej i artystycznej.

Ale też jednoznacznym i najbardziej dotkliwym jest fakt, że jednocześnie granice te, wyznaczone wyżej wymienionymi, wsobnie zdefiniowanymi pojęciami, nie zostały dostatecznie określone, co – jak w przypadku każdego niedookreślenia – daje wielkie pole manewru, uniku i dowolności. Tym samym pozostawia się adresatów owych postanowień bezbronnymi.

Jest dla nas pierwszą potrzebą, by uniknąć błędnej interpretacji i oceny przyjętego przez Radę Miasta Lublin stanowiska w przedmiotowej sprawie i aby, w zgodzie z rzetelnym, dogłębnym rozpoznaniem stanowiska Rady, ustosunkować się i podjąć dalsze decyzje, wobec tych kwestii, które w zakresie nie dość ostrym i nie dość wyraźnym zasygnalizowane zostały pisemnie w uchwalonym stanowisku.

Stąd zwracamy się z kilkoma pytaniami do Przewodniczącego Rady Miasta Lublin, Radnych Rady Miasta Lublin, a także bezpośrednio do indywidualnych sygnatariuszy „Stanowiska Rady Miasta w sprawie tworzenia pozytywnego klimatu wychowawczego dla młodego pokolenia lublinian” oraz do Prezydenta Miasta Lublin:

1. Co konkretnie oznacza i jaka rzeczywistość aksjologiczna stoi za pojęciem „dobry smak” użytym w dokumencie Rady Miasta Lublin?

2. Co konkretnie oznacza i jaka rzeczywistość aksjologiczna stoi za pojęciem „dobre obyczaje”, użytym w dokumencie Rady Miasta Lublin?

3. Co konkretnie oznacza i jaka rzeczywistość aksjologiczna stoi za pojęciem „wymiar estetyczny”, użytym w dokumencie Rady Miasta Lublin?

4. Co konkretnie oznacza i jaka rzeczywistość aksjologiczna stoi za pojęciem „wizja świata”, użytym w dokumencie Rady Miasta Lublin? Jaka to jest wizja świata?

5. Co konkretnie oznacza i jaka rzeczywistość aksjologiczna stoi za pojęciem „wrażliwości”, użytym w dokumencie Rady Miasta Lublin? Jaka jest właściwa według Radnych Rady Miasta Lublin „wrażliwość”?

6. Co konkretnie oznacza i jaka rzeczywistość aksjologiczna stoi za pojęciem „moralność”, użytym w dokumencie Rady Miasta Lublin?

7. Co konkretnie oznacza i jaka rzeczywistość aksjologiczna stoi za pojęciem „chrześcijańskie tradycje Lublina”, użytym w dokumencie Rady Miasta Lublin?

8. Czy i jakie znaczenie wiążące Radę Miasta w jej działalności opiniodawczej i uchwałodawczej ma uchwalone dnia 21 marca 2013 r. „Stanowisko Rady Miasta w sprawie tworzenia pozytywnego klimatu wychowawczego dla młodego pokolenia lublinian”?

9. Czy uchwalenie stanowiska Rady Miasta jest jednoznaczne z usankcjonowaniem, oficjalnym dopuszczeniem wypływających z tego stanowiska, lub założonych w tym stanowisku (niejasno) kryteriów ocen, wartościowania i opiniowania zjawisk kulturalnych i artystycznych w Lublinie?

10. Czy bliżej jeszcze nieokreślona rzeczywistość aksjologiczna, stojąca za pojęciami „dobrego smaku”, „dobrych obyczajów”, „wymiaru estetycznego”, „wizji świata”, „wrażliwości”, „moralności” oraz „chrześcijańskich tradycji Lublina”, wymienianych przez Radę Miasta w dokumencie, są – od dnia uchwalenia stanowiska – oficjalnym kryterium, równolegle stosowanym – obok innych kryteriów – w opiniowaniu i zatwierdzaniu budżetów instytucji kultury, przyznawaniu grantów na działalność kulturalną instytucji i osób indywidualnych, ocenie pracy samorządowych instytucji kultury i ocenie ich programów artystycznych, szczególnie tych, które „skandaliczną” działalnością w opinii niektórych Radnych już się odznaczyły?

11. Czy powstanie katalog kryteriów, w odniesieniu do którego artyści, działacze kultury z Lublina, Polski i świata będą mogli w sposób jednoznaczny stwierdzić, czy ich zamiary kulturalne i artystyczne będą możliwe do zrealizowania na terytorium administracyjnym miasta Lublin, czy też nie będą miały na tym terytorium prawa bytu?

12. Kto z sygnatariuszy będzie o tym decydował?

Liczymy na zrozumiałe i wyczerpujące odpowiedzi.

Do wiadomości:

 Prezydent Miasta Lublin: Krzysztof Żuk

Zastępczyni Prezydenta Miasta Lublin: Katarzyna Mieczkowska-Czerniak

 Przewodniczący Rady Miasta Lublin: Piotr Kowalczyk

Wiceprzewodniczący Rady Miasta Lublin: Jarosław Pakuła, Mieczysław Ryba, Zbigniew Targoński

 Radni Rady Miasta Lublin: Mariusz Banach, Elżbieta Dados, Jan Gąbka, Marek Jakubowski, Dariusz Jezior, Piotr Kowalczyk, Piotr Krzysztof Kuty, Zbigniew Ławniczak, Jadwiga Mach, Tomasz Pitucha, Stanisław Podgórski, Marcin Pogorzałek, Krzysztof Siczek, Sylwester Tułajew.

 Media

Podpisani:

Paweł Laufer – Prezes Zarządu Fundacji Open Culture, Lublin, Polska

Tatsiana Netbayeva – Wiceprezes Zarządu Fundacji Open Culture, Warszawa, Polska

dr Tomasz Kitliński – UMCS, University of Brighton

dr hab. Paweł Leszkowicz – UAM, University of Sussex

Andrij Lyubka – poeta, pisarz, tłumacz literatury, Ukraina

Andrej Chadanowicz – poeta, tłumacz, prezes Białoruskiego PEN-Centrum, Mińsk, Białoruś

Łukasz Grajewski – Członek Zarządu Fundacji Wspólna Europa, Warszawa, Polska

dr Serhij Szebelist – Połtawski Narodowy Uniwersytet Pedagogiczny imienia W.G. Korolenki, Połtawa, Ukraina

Karolina Breguła – artystka multimedialna, Warszawa, Polska

Sieviaryn Kviatkouski – literat, kierownik grupy Budzma TV, Mińsk, Białoruś

Natalia Hładyk – Zjednoczenie Łemków, Centrum Kultury. im. B. I. Antonycza w Gorlicach, Gorlice, Polska

Szymon Pietrasiewicz – animator kultury, artysta, Lublin, Polska

Prof. Mykoła Riabczuk – Kijów, Ukraina

Monika Szewczyk – Dyrektor Galerii Arsenał, Białystok, Polska

Jacek Rachwald – Lublin, Polska

Andrei Dureika – artysta, Dusseldorf, Niemcy

Volodymir Topiy – artysta, Lwów, Ukraina

Harutyun Alpetyan – kurator, Armenia

Vladimir Us – artysta i kurator, prezes Stowarzyszenia Młodych Artystów „Oberliht”, Kiszyniów, Mołdawia

Paweł Hajncel – artysta, Łódź, Polska

Pete Paŭłaŭ – muzyk zespołu N.R.M., Mińsk, Białoruś

dr hab. Jacek Kochanowski – Uniwersytet Warszawski, Warszawa, Polska

dr Mikołaj Iwański – ekonomista filozof,  Poznań, Polska

dr Rafał Jakubowicz – Uniwersytet Artystyczny, Poznań, Polska

Beata Anna Polak – Pracownia Pytań Granicznych UAM, Poznań, Polska

prof. Tomasz Polak – Pracownia Pytań Granicznych UAM, Poznań, Polska

Czytaj także: Radny jest w nas. List zamknięty w sprawie cenzury powszedniej

Українська культура і «третій сектор»: розвиток усупереч, а не завдяки

У рамках реалізації проекту «Рапорт про стан культури і НУО в країнах Східного партнерства і в Росії» люблінська Фундація «OpenCulture» за фінансової підтримки МЗС Польщі підготувала звіт, присвячений ситуації в Україні. Прикметно, що в польськомовній версії «Рапорту» замість нормативного прийменника «na» свідомо, умисно й підступно вжито «w Ukrainie», аби підкреслити суб’єктність України, відмежуватися від дискримінаційних виявів геополітичної філології та спонукати читачів до ревізії світоглядних координат. До речі, цей критерій (саме «w», а не «na») був застосований і щодо Білорусі, добірка матеріалів про яку була видана 2011 року як спеціальне число мережевого щомісячника «KulturaEnter». Однак головне завдання ініціаторів проекту полягало не у з’ясуванні мовних нюансів, а в аналізі стану культури й неурядових організацій (НУО) в Україні, визначенні актуальних проблем у цих секторах і виробленні пропозицій, як їх можна вирішити. Своїми міркуваннями з читачами «Рапорту», що вийшов польською, українською й англійською мовами, діляться переважно українські автори або ж іноземці, котрі мають досвід співпраці зі «східним партнером». Як визнають редактори звіту Павел Ляуфер, Микола Рябчук і Андрій Савенець, погляди залучених експертів – суб’єктивні, але в підсумку вони створюють об’єктивну панорамну картину.

Культурна (не)залежність

Аналізуючи становище української культури після падіння комунізму, Микола Рябчук чи не найбільшим її здобутком вважає свободу творчості, за яку нині не переслідують і не відправляють у табори. З іншого боку, він указує на те, що за роки незалежності вітчизняна культура так і не змогла вийти з-під колоніального домінування Росії та перебуває у квазі-меншинному статусі, котрий до того ж підтримує українська (чи, власне, «укрАинская») влада. Де-факто в гуманітарному просторі країни панує імперсько-радянський кітч, подекуди розбавлений аборигенною шароварною екзотикою, яким героїчно опирається інша культура – сучасна, відкрита, багатоголоса, багатомовна, українська, європейська. Змальована похмура ситуація значною мірою зумовлена браком чіткої стратегії культурної політики держави, на що звертають увагу більшість авторів «Рапорту». Серед складових цієї проблеми Зеновій Мазурик виокремлює світоглядну, інфраструктурну, ресурсну, правову, управлінську й фінансову кризи, а також кризу культурно-мистецького середовища, в якому залишаються міцними патерналістські настрої та ієрархічна свідомість.

Визнаючи наявність деяких згаданих проблем, «культурні» чиновники з року в рік доповідають про нові досягнення, хоча реальна картина в галузі часто має зовсім інший вигляд. Як влучно зауважив Олександр Буценко, «критичні зауваження експертів стають дедалі гострішими, а звіти адміністраторів у галузі культури дедалі пафоснішими». Відсутність адекватної культурної політики певним чином намагаються компенсувати незалежні аналітичні центри, мистецькі об’єднання, фундації й окремі особистості, яким удається реалізувати вдалі проекти та гідно представляти Україну за кордоном, а також привносити світовий мистецький досвід в український контекст. Звісно, тут має місце і біг по колу, і винайдення велосипеда, і коротка пам’ять, і щире переконання, що «в нас інакше», котре й досі вражає колишнього директора Центру сучасного мистецтва в Києві Єжи «Юрія» Онуха.

Та попри індивідуальну й корпоративну активність митців та їхніх іноземних колег і партнерів, Україна, за словами Оксани Забужко, все ще залишається маловідомим «підпіллям Європи», над якою щедро розсіяний її культурний пил – від логотипа авіакомпанії «Lufthansa», створеного графіком Робертом Лісовським, і музичної обробки «Щедрика» Миколи Леонтовича, більш знаного у світі як «CaroloftheBells», до узорів сучасного писанкаря Олега Кіращука, що їх «по-піратському» використав модний дім «Gucci». І тим не менше, в Україні, що зазнала тяжкого досвіду колоніалізму, тоталітаризму й геноциду (ця теза неодноразово звучить у «Рапорті»), існують мистецькі середовища, з’являються нові спільноти, твориться динамічна модерна культура. Втім, ці зрушення і прориви відбуваються радше всупереч, ніж завдяки, себто «в обхід держави», «по-партизанському».

«Я так само люблю свою країну – і не втомлююсь дивуватися її непереборній вітальній силі, – пише Забужко. – Щодня, крізь димовий чад нувориського бенкету, вона дає мені десятки доказів тієї сили – і десятки приводів нею пишатися: як, попри відсутність будь-яких на те умов, може з’явитися така прекрасна вистава? Звідки «наросли» ці чудові молоді поети, що збирають переповнені зали на 500 душ, і ці юні активісти з протестних рухів, що приносять мені на підпис чергову петицію проти рейдерського захоплення історичної будівлі, і ці натхненні юрби на рок-концерті, і взагалі все це гаряче, живе, осмислене життя, що пульсує, здебільшого, поза фокусами телекамер, вперто іґноруючи тотальну дисфункційність української держави з усіма її симулякрами?..  Воістину, Україна таки невичерпна».

НУО: криза ідентичності та приспаний потенціал

Експертні оцінки ситуації в неурядовому секторі, як і у випадку з культурою, також далекі захопливих реляцій, адже незважаючи на достатньо велику кількість зареєстрованих громадських організацій, багато з них існують лише на папері й мають мінімальний вплив на ухвалення рішень. Відносна слабкість НУО зумовлена, з одного боку, доволі сильними патерналістськими настроями в суспільстві, вираженими у сподіваннях на те, що майже все залежить від держави, а з іншого боку – браком ініціативи й готовності взяти на себе частину відповідальності за своє сьогодення і майбутнє. Не менш проблематичним питанням залишається фінансування «третього сектора», який найчастіше існує за кошти іноземних донорів і практично не має внутрішнього грошового підживлення, що посилює суспільну недовіру до НУО як «грантожерів». Ці закиди далеко не безпідставні, оскільки згадане явище справді існує.

«Неурядові організації в Україні, на мою думку, перебувають у кращій ситуації, ніж НУО в інших країнах Східної Європи. Багато з-поміж них − це фантастичні організації, які зосереджують справжніх громадських діячів, людей одержимих, візіонерів. Вони діють некон’юнктурно – упродовж багатьох років послідовно реалізують чимало вартісних проектів. Вони становлять своєрідну «сіль землі» на мапі українських НУО, – перелічує сильні сторони «третього сектора» Павел Прокоп і тут же визнає наявність проблем: – Трапляються, на жаль (і нерідко), організації, які створюються для «проїдання грантів», які узалежнюються від зовнішньої допомоги, цинічно вимагають фінансової підтримки, небагато віддаючи взамін. Вони, на жаль, вписуються у поширений патологічний корупційний механізм. Замість того, щоб реалізувати свою місію, вони, використовуючи можливість здобуття коштів, узалежнюються від впливових людей (політиків, олігархів, високопоставлених чиновників із сумнівними предметними компетенціями й моральними якостями). Вони використовують свій статус установ публічної довіри для реалізації приватних комерційних цілей».

Небажання українців брати активну участь у громадському житті автори «Рапорту» також пояснюють розчаруванням у підсумках помаранчевої революції, лідери якої змарнували суспільну енергію, але й саме суспільство продемонструвало пасивність після Майдану. Здобувши перемогу, воно не взяло під контроль свою начебто владу, а сподівалося, що нова політична команда сама побудує в Україні демократію і створить гідні умови життя. Втома від помаранчевого «хаосу» часів президентури Ющенка посилила очікування біло-блакитної «стабільності» та «сильної руки» Януковича, котрий обійнявши найвищу державну посаду, впевнено повів країну до напівавторитарного правління й опустив її позиції в міжнародних рейтингах. Так, за версією FreedomHouseУкраїна із «вільної країни» швидко перетворилася на «частково вільну».

Хоча на тлі владної сваволі та постійних утисків різних соціальних груп спостерігаються певні позитивні зрушення, адже порушення прав (чи бодай зазіхання на них) спонукає громадян – журналістів, підприємців, чорнобильців, «афганців» – до захисту власних інтересів. Ознакою доби «покращення» стало гуртування активних людей у неформалізовані об’єднання, зразками яких є громадські ініціативи проти незаконних забудов у Києві та Львові, що часом досягають успіхів і змушують владу й бізнес рахуватися з думкою громадськості. З’являються екологічні рухи й ініціативи авторитетних інтелектуалів на зразок групи «Першого грудня», що провела національний круглий стіл і наприкінці 2012 року запропонувала зневіреному соціуму «Українську хартію вільної людини». Мають здобутки й НУО, які працюють на локальному рівні та користуються повагою місцевих громад.

Іншою характерною тенденцією часу, як зазначають Юлія Тищенко та Владислава Бакальчук, стало використання інститутів громадянського суспільства для легітимізації рішень влади, до чого і раніше вдавалися українські президенти й урядовці, проте на даному етапі ця технологія застосовується з винятковою зухвалістю. Актуальність і живучість практики «одобрямсу» яскраво ілюструє ситуація з громадськими радами при міських радах, обласних державних адміністраціях і особливо при Київраді та МЗС України. Так, у лютому 2013 року з дорадчого органу дипломатичного відомства «вичистили» практично всіх експертів-міжнародників (зокрема з Українського незалежного центру політичних досліджень, Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва й Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова), замінивши їх на членів «фантомних» структур, наближених до скандально відомої церкви «Посольство Боже». Внаслідок цього профанується сама ідея експертного обговорення проектів рішень. Задіяні ж об’єднання громадян відграють роль не самостійного NGO, а ручного і зручного GONGO (Government-OrganizedNon-GovernmentalOrganization).

Політологи й соціологи справедливо вказують на кризу ідентичності, яку нині переживає громадянське суспільство: українці здатні на одноразовий вибух активності, проте часто їхні дії не отримують продовження і поступово згасають або цинічно використовуються. Втім, це лише один (негативний) бік медалі, підкреслює стриманий оптиміст Павел Прокоп, який також змальовує позитивну перспективу розвитку «третього сектора»: «Усі ті, що переконано і безкомпромісно заангажувалися у будь-яку громадську діяльність, уже назавжди позначені позитивним вірусом жаданої активності. Українці – це люди величезної креативності й уяви. Головна умова – це усвідомлення потреби послідовних, далекосяжних дій. Постійне підкреслювання, що не можна розчаровуватися після перших поразок. Визволення громадянського потенціалу – це дисципліна для стаєрів. Ми повинні вказувати, наскільки важливою є прозорість діяльності та процесів і процедур, які полегшують її реалізацію. Важливо зміцнювати переконання в тому, що варто приймати від партнерів і друзів не тільки фінансово-логістичну підтримку, але й стандарти та фундаментальні цінності». Що ж, рецепт успіху чіткий і зрозумілий – залишилось хіба що пробудити приспаний потенціал українців, застосування котрого буде однаково корисним як для культури, так і для НУО.

Сергій Шебеліст, спеціально для «Арт-Вертепу»

Довідка:«Рапорт про стан культури і НУО в Україні» − це своєрідний путівник сектором культури і НУО, який складається зі статей, аналізів, скорочених версій рапортів та інтерв’ю з видатними експертами і практиками з цих секторів. Серед його авторів, зокрема: Зеновій Мазурик, Олександр Буценко, Микола Рябчук, Богдан Шумилович, Єжи «Юрій» Онух, Андрій Курков, Катерина Ботанова, Андрій Когут, Оксана Забужко, Олександр Михед, Оксана Кісь, Михайло Бриних, Володимир Тихий, Пйотр Казьмеркевич, Олександр Євтушенко, Андрій Любка, Рустем Аблятіф, Катерина Бабкіна, Террі Санделл.

Рапорт народився зі співпраці Фундації «Open Culture», часопису «Культура Ентер», Фундації «Культура Ентер», часопису «Критика» (Київ), Майстерні культури та Фундації менеджерських ініціатив. Електронні версії польською, англійською та українською мовами доступні на сторінці часопису www.kulturaenter.pl.

Żródło ArtVertep

Oksana Kiś
Feminizm we współczesnej Ukrainie: od „alergii”do ostatniej nadziei

„Nie jest sprawą kobiecą przeprowadzanie reform” (Mykoła Azarow, premier), „kiedy będzie ciepło i w ukraińskich miastach zaczną rozbierać się kobiety – wtedy będzie wspaniale” (Wiktor Janukowycz, prezydent Ukrainy), „to kobieta ma wykonywać wszystkie prace domowe” (Josyp Winski, deputowany).

Оксана Кісь
Фемінізм в сучасні й Україні : від «алергії» до останн ьої надії

«Не жіноча справа проводити реформи» (Микола Азаров, прем’єр-міністр), «коли почнеться тепло і в містах українських почнуть роздягатися жінки – то це чудово» (Віктор Янукович, президент України), «лише жінка має виконувати всю домашню роботу» (Йосип Вінський, народний депутат).

Oksana Kis
Feminism in Contemporary Ukraine: From “Allergy” to Last Hope

“It isn’t a woman’s business to introduce reforms” (Mykola Azarov, Prime Minister), “when [days] get warmer, and women in Ukrainian cities begin taking off their clothes – that’s great” (Viktor Yanukovych, President of Ukraine), “only the woman must do all the housework” (Yosyp Vinskyi, national deputy).

Do chwili premiery Raportu o stanie kultury i NGO w Ukrainie anonsujemy, co w jego wnętrzu. Premiera 15 marca 2013 r. na stronie czasopisma „Kultura Enter”: www.kulturaenter.pl