Miło nam poinformować, że na zaproszenie Konsulatu Generalnego Ukrainy w Lublinie weźmiemy udział w spotkaniu z Prezydentem Ukrainy Poroszenko.
Spotkanie odbędzie się 18 grudnia 2014 r., o godz. 11:45, w Sali Widowiskowej Centrum Kultury w Lublinie.
Będzie to okazja do
rozmowy na temat polsko-ukraińskiej współpracy i możliwości wsparcia z naszej strony, a także będzie to okazja do wręczenia Prezydentowi Poroszence ukraińskiego egzemplarza naszego „Raportu o stanie kultury i NGO w Ukrainie”.
Польський сейм
Варшава – Польський уряд відмовився від запланованого на 2015 рік Року Польщі в Росії та Росії у Польщі. Таке рішення – це відповідь офіційної Варшави на агресивну політику Кремля щодо України. Позицію польської влади підтримує чимало діячів польської культури, які вважають, що сьогодні нереально вести із Росією повноцінний культурний діалог на міждержавному рівні. Водночас вони говорять, що нова геополітична ситуація – це великий шанс розпочати автентичний культурний обмін між громадянськими суспільствами двох країн.
Понад 20 років питання польсько-російського культурного діалогу не було настільки політизоване як упродовж останніх місяців. У травні Польщею прокотилася хвиля протестів проти концертного туру хору Олександра Пустовалова, який виконує радянські військові пісні. Учасники протестних акцій змусили хористів зняти з військових кашкетів червоні зірки із серпом і молотом – символами, які у Польщі заборонені. Організатори бойкотування концертів російського хору наголошували на тому, що хористи пропагують імперські ідеї.
Схожі міркування у тих польських політичних і громадських діячів, які вимагали від свого уряду скасувати, заплановану на 2015 рік, велику програму польсько-російського культурного обміну.
Лідер польської опозиції Ярослав Качинський говорив про потребу випереджувальних заходів, які можуть затримати російську агресію. Серед таких заходів він назвав відмову Польщі від проведення Року польської культури у Росії. В одному з інтерв’ю Качинський пояснював, завдяки яким політикам можна уникнути масштабного конфлікту з Росією. На його думку, це такі політики, які: «Ухвалюють якісь рішення, від чогось відмовляються, скасовують якісь заходи. Коротше кажучи, дають якісь сигнали, що це дорого коштуватиме. Потрібно затримати російський експансіонізм, бо він загрожує Україні, а також Польщі. Незатримання цього експансіонізму означатиме безпосередню загрозу для Польщі, означатиме нещастя. Так зване мюнхенське боягузтво завжди веде до нещастя».
Погіршення офіційних відносин – шанс для громадського сектора?
Серед діячів культури, які вимагали від уряду відмінити Рік Польщі у Росії, була Йоанна Щепковська – відома телеведуча, яка чверть століття тому оголосила по польському телебаченні про кінець комунізму в Польщі. За її словами, польські діячі культури сперечалися про те, чи варто відмовлятися від проведення такого масштабного заходу в Росії.
Щепоковська зазначає: «Було дуже багато ідей. Я представляю найбільш радикально настроєну групу, я вважаю, що не потрібно проводити жодних, навіть символічних заходів. Натомість частина діячів польської культури вважає, що мистецтво є понад поділами. Але на мою думку, мистецтво – це заняття для людей з тонкою душевною організацією, тож такі люди не повинні зміцнювати міждержавні зв’язки у цей невідповідний момент».
Проте не всі в Польщі вітають обмеження культурного обміну на міждержавному рівні. Філософ, редактор видання Kultura enter Павел Ляуфер вважає, що якраз культура могла б допомогти будувати кращі стосунки з Росією. Він розмірковує: «Як на мене, це невдала ідея, якщо йдеться про таке стратегічне питання як Рік Росії в Польщі та Рік Польщі в Росії, бо культура завжди була носієм універсальних цінностей, а в міжнародних відносинах саме культура допомагала зберегти двосторонні стосунки. Це рішення політично обґрунтоване, політики слушно не схвалюють російських дій в Україні. Та я поділяю думки російських інтелектуалів, таких як Єрофеєв, які говорять, що відмова від Року Польщі в Росії – це велика втрата і було б краще якби він відбувся».
Польсько-російські культурні зв’язки традиційно були сильними, а культурний обмін досить інтенсивний. Чому тепер польські діячі культури не знаходять спільної мови з російськими так, як колись? На це питання Йоанна Щепковська відповідає: «Я думаю, що тут діють такі самі механізми як ті, що діяли в часи комунізму, тобто самоцензура, страх, причому часто неусвідомлений. Деяким із цих людей здається, що дивлячись на світ очима Путіна, вони мають адекватний образ подій. Це наслідок тривалої пропаганди. Та все таки, мені не дуже хочеться вірити в те, що в глибині душі усі ці люди вірять Путіну. Думаю, що, скоріш за все, ними управляє страх».
У тому, що рішення польського уряду слушне переконана також Юлія-Марія Кошевська з Громадянського комітету польсько-української солідарності. Вона нагадує, що взаємний рік культур мав базуватися на декларації, підписаній міністрами закордонних справ Польщі та Росії. Кошевська каже, що усі пункти цього документа – про позитивну атмосферу в двосторонніх стосунках, про діалог католицької і православної церков, про пошану міжнародних правових стандартів не дотримуються російською стороною. Як же підтримувати культурну взаємодію між народами за умов, коли на офіційному рівні вона значно ослабла? Про теперішню ситуацію Кошевська говорить: «Це шанс для звичайних громадян, щоб встановити незалежні контакти між собою, незалежні від державного фінансування, або від оцінювання і рішень державних службовців. Ці контакти мали б полягати у безпосередній співпраці, яка буде щирою і глибоко вмотивованою».
Юлія-Марія Кошевська додає, що як би не було зараз важко думати про культурні зв’язки з Росією полякам, українцям, чи жителям країн Балтії, найгірше почуваються самі росіяни, які намагаються протистояти путінській пропаганді у себе вдома.
«Це великий виклик для нас , щоб ми не бачили в росіянах лише тих людей, які стріляють в українців, або у малайзійський літак, але щоб ми побачили в них людей, які мають проблему з власною культурою, бо щодо них самих їх власний уряд застосовує дедалі більші обмеження», – вважає Кошевська.
Потрібні незалежні «партизанські» ініціативи – Ляуфер
Як не втратити зв’язків з вищими зразками російської культури в новій геополітичній ситуації? Павел Ляуфер вважає, що культурні відносини з Росією і Польща, і Україна мусять налагоджувати напряму між митцями, або через неурядові організації. За його словами, саме з допомогою третього сектора полякам вже не перший рік вдається ефективно співпрацювати з незалежною культурою Білорусі. Ляуфер пояснює: «Я вважаю, що ми переходимо до фази співпраці незалежних організацій. Тепер ми переходимо до так би мовити партизанського етапу в наших культурних стосунках, так як це було у ті часи, коли Польща не мала своєї суверенності. Тоді були, образно кажучи, партизанські, абсолютно незалежні культурні ініціативи індивідуальних осіб, які дозволяли зберегти культурні традиції, а також культурні стосунки між сусідніми народами».
Ляуфер переконаний, що польські, українські та російські незалежні діячі культури у цей напружений період міждержавних стосунків отримали несподіваний шанс. Це шанс, каже він, на створення абсолютно автентичних, глибоких і продуманих культурних відносин між країнами-сусідами.
Як приклад такого підходу, польські культурні діячі назвали бойкот російських видавництв на цьогорічному Форумі видавців у Львові, але одночасного запрошення на цю подію російських письменників, що з повагою ставляться до України.
Źródło http://www.radiosvoboda.mobi/a/25480944.html
Miło nam poinformować, że otrzymaliśmy całościowe wsparcie finansowe Ministerstwa Pracy i Polityki Społecznej w ramach Funduszu Inicjatyw Obywatelskich na realizację zadania: „Ukraińscy samorządni obywatele. Transfer lubelskich doświadczeń partycypacyjnych”.
Wikimedia Commons
Na zadanie składają się działania, które obejmują przekazywanie – poprzez wizyty studyjne – doświadczeń polskiej transformacji ustrojowej, ze szczególnym uwzględnieniem aspektu partycypacyjnego i samorządowego.
Ich podstawowym celem będzie zwiększanie wpływu obywateli ukraińskich na lokalne polityki publiczne, poprzez zapoznanie ukraińskich aktywistów lokalnych z istotą i działaniem samorządu terytorialnego w Polsce oraz narzędziami współpracy z władzą lokalną i jej społecznej kontroli.
Celem działań, realizowanych w ramach projektu, jest wsparcie rozwoju lokalnego społeczeństwa obywatelskiego i procesów demokratyzacyjnych w Ukrainie.
Projekt będzie składał się z trzech tur wizyt studyjnych ukraińskich działaczy obywatelskich (trzy różne grupy kilku osób)w Lublinie. Wezmą one udział w wykładach i dyskusjach, które prowadzić będą m.in. urzędnicy samorządowi, trenerzy lokalnych NGO i pracownicy lokalnych mediów.
Goście z Ukrainy będą również mieli okazję spotkać z ich rodakami, działającymi w polskich organizacjach i podmiotach samorządowych.
Na prośbę przyjaciół z ukraińskiego PEN Clubu tłumaczymy i publikujemy ich stanowisko ws. aktualnych wydarzeń w Ukrainie.
Trzeba zapobiec eskalacji przemocy w Ukrainie!
W dniu 16 stycznia władze Ukrainy przekroczyły granicę, która oddziela reżim pół-autorytarny od autentycznej dyktatury. W drodze groteskowego głosowania przez podniesienie rąk parlament w ekspresowym tempie zatwierdził pakiet przepisów, które mocno ingerują w prawa obywatelskie i swobody polityczne obywateli Ukrainy, między innymi w wolność słowa, informacji i zgromadzeń. Nowe regulacje zakazują działalności organizacji pozarządowych, niezależnego monitorowania poczynań organów rządowych, likwidują resztki niezawisłego wymiaru sprawiedliwości oraz praktycznie wykluczą wolną konkurencję na arenie politycznej Ukrainy.
Uchwalenie tych niekonstytucyjnych przepisów doprowadziło, co było do przewidzenia, do zaostrzenia antyrządowej akcji protestacyjnej, której początki sięgają drugiej połowy listopada ubiegłego roku. Po raz pierwszy w historii niepodległej Ukrainy doszło do użycia przemocy podczas demonstracji: dwóch demonstrantów w Kijowie zostało zastrzelonych przez policję, a wielu innych odniosło rany.
Szczególnie niepokoi nas fakt brutalności policji wobec dziennikarzy. Wszystkie dowody wskazują na to, że policja nie tylko nie zwraca uwagi na identyfikatory i kamizelki, w których poruszają się dziennikarze, ale wręcz umyślnie bierze ich za cel swoich działań: przedstawiciele mediów stają się ofiarami zatrzymań, a także pobić, niszczone są kamery i nagrane materiały wideo. Najbardziej niepokojące są jednak przypadki uprowadzeń osób, dokonywanych przez tajnych funkcjonariuszy służby bezpieczeństwa lub prorządowych najemników nazywanych „tituszkami“. Takie zdarzenia mają miejsce w różnych miastach Ukrainy. Fakt wykorzystania takich działających poza prawem grup paramilitarnych do nękania działaczy obywatelskich i organizowania różnego rodzaju prowokacji stawia ukraińskich rządzących w jednym szeregu z najbardziej odrażającymi współczesnymi dyktaturami.
W ciągu ostatnich dwóch miesięcy prezydent Ukrainy oraz jego rząd nie wykazali żadnej woli do podjęcia negocjacji lub znalezienia kompromisu. Wręcz przeciwnie, uporczywie dokręcali śrubę, zachęcali do stosowania bezprawia i prowokowali działania zmierzające do konfrontacji i przemocy. Pozostają głusi na wezwania do zachowania umiarkowania i spokoju. Wydają się rozumieć tylko język siły.
Jesteśmy przekonani, że nadszedł czas, by społeczność międzynarodowa użyła takiego samego języka. Wzywamy naszych zagranicznych kolegów nie tylko do wyrażania poparcia dla ukraińskich pisarzy i dziennikarzy, czy solidaryzowania się z narodem ukraińskim. Wzywamy Was do mobilizowania Waszych demokratycznych społeczeństw i wywierania nacisku na rządy w celu przyjęcia bardziej zdecydowanego stanowiska wobec reżimu, który wiedzie ten kraj w kierunku przemocy i rozlewu krwi. Wzywamy do zastosowania sankcji wobec reżimu, który łamie prawa człowieka, w tym te najbardziej podstawowe: prawo do życia i prawo do wolności. Ludzie, którzy gardzą demokracją i nie szczędzą w swojej propagandzie oszczerstw pod adresem Zachodu, którzy okradają Ukraińców z prawa do godnego życia i europejskiej przyszłości nie powinni korzystać z możliwości wypoczynku w zachodnich kurortach, swobodnie podróżować bez wiz na fałszywych paszportach dyplomatycznych i posiadać dostępu do kont w zachodnich bankach, gdzie piorą skradzione pieniądze.
Prosimy Was, pomóżcie nam ich powstrzymać.
Myroslav Marynovych, Prezes PEN Club Ukraina
22 stycznia 2014 r.
Tłum. z ang. Konrad Szulga
20 grudnia 2013 r. promowaliśmy „Raport o stanie kultury i NGO w Ukrainie” w warszawskiej siedzibie Solidarity with Belarus Information Office. Przedstawiamy krótką fotorelację. O „Raporcie” w gazecie „Rzeczpospolita” poczytacie tutaj.
W debacie udział wzięli:
Ołeksandr Bucenko (Kijów, Centrum Rozwoju „Demokracja poprzez Kulturę”)
Mykoła Riabczuk (Kijów, Ukraińskie Centrum Badań Kulturologicznych w Kijowie, „Krytyka”)
Paweł Laufer (Lublin, Fundacja Open Culture, Magazyn „Kultura Enter”)
Prowadzenie: Łukasz Jasina („Kultura Liberalna”, KUL)
Promocję przygotowaliśmy razem z Instytutem Adama Mickiewicza, Ministerstwem Kultury i Dziedzictwa Narodowego oraz Magazynem „Kultura Enter”.